Київ, яким би його напевно побачив Пітер Брейгель
У середу, 31 жовтня, добра половина Києва стала свідком транспортного колапсу, який виник внаслідок перекриття доріг обуреними мешканцями домів, збудованих аферистом Войцехівським. Без Табу розповідає суть проблеми та називає винуватців.
Іноді єдиним дієвим способом розв’язання комунальних негараздів є масові протести із блокуванням транспортних магістралей. Автору самому якось доводилося брати участі у перекритті проїжджої частини з обох боків вулиці Робочої, коли «Дніпроводоканал» не лише припинив водопостачання на два дні, а ще й на телефонні дзвінки та письмові скарги не відповідав. Відбувалося це минулого десятиліття, коли міський голова про своє існування нагадував хіба на домашніх матчах «Дніпра», тому навіть дивно, що вирішилося все буквально за дві-три години. Втім, лише ненадовго, бо й сьогодні орієнтований на клієнта сервіс у водоканалі відсутній.
Історія з перекриттям Харківського шосе у Києві, що розпочалася наприкінці жовтня, в порівнянні з попереднім прикладом видається вже не чиряком на сідниці, а метастазами чималенької злоякісної пухлини. У трагедії Дніпра часів мера Куліченка хоча б були стовідсотково безвинні персонажі в обличчі позбавленого життєво необхідного ресурсу простого люду. А в столиці в одній точці не без сприяння місцевої влади зійшлися одразу декілька смертних та не дуже гріхів. Рівно по одному на кожну групу дійових осіб.
Нібито нещасних власників знеструмленого елітного житла згубила жадібність. Причому згубила від самого початку, коли настав час обирати найкращий варіант придбання нерухомості. Замість того, аби заплатити ринкову ціну за належним чином оформлену квартиру у безпроблемному будинку (хоча, де в Києві так є – ред.), вони за півціни вирішили прихопити справжнісінького «кота у мішку». А зараз, коли «кіт» виявився обідраним, вередливим, повним бліх та без належної родословної, не придумали нічого кращого за пікет посеред однієї з головних столичних доріг, чим змусили страждати взагалі не причетних до цього людей. Мовляв, якщо нам погано, то нехай і сусідам буде не мед. А водночас і десяткам тисяч автомобілістів.
Чи могли б якось розігнати це спонтанне протестне міні-містечко поліцейські? Цілком могли б, однак завадили лінощі на фоні звички до недостатньо професійного виконання посадових обов’язків. Останнім часом доводиться навіть спостерігати картини на кшталт розвороту патрульного екіпажу із вимкненими вночі маячками під знаком «розворот заборонено», що вже говорити про наведення ладу в громадському місці. Хтось може сказати, що років шість тому сюди б охоче підігнали загін «Беркуту» з кийками. Але нехай втратить око той, хто сьогодні згадує таке минуле і хоче його сьогоднішнього повторення. Крайнощі недоречні в будь-якому випадку. З іншого боку, ніхто не заважає нині силовиками розганяти активістів в місцях, що значно ближче до центру Києва, ніж спальний район Позняки.
Анатолій Войцеховський – людина, у якої все добре
Однак насправді коренем усіх проблем є ненажерливий забудовник Анатолій Войцеховський. Колись він спробував заробити на напівлегальному будівництві житлового комплексу. Не оформлюючи належним чином документів та не дотримуючись необхідних норм та стандартів, хитрий ділок заздалегідь продавав бажаючим житлову площу. А приймати будинки до експлуатації планувалося шляхом тиску на контролюючі інстанції за допомогою судових рішень. Мільйонер мав чудово пам’ятати, що наслідки, скажімо, землетрусу у Вірменії тридцятирічної давнини не були б такими руйнівними, якби на новобудовах не халтурили спершу будівельники, а потім й контролери радянської держприйомки. Та гроші для нього завжди були ціннішими за комфорт та життя клієнтів. Те саме можна сказати й про чиновників, що отримали від ділка чималі хабарі.
У країні з ефективно працюючими правоохоронними органами та судочинством несамовитий марафон Войцеховського завершився б дискваліфікацією на першому колі із конфіскацією незаконно нажитого майна. Але будь-яка чорна мрія може стати реальністю, якщо мати в якості покровителя тоді ще діючого генпрокурора Віктора Пшонку. За наявності в колоді карти такої масти вербування більш дрібних держслужбовців минало без проблем, тож безкарність переросла у самовпевненість. Після перемоги Революції Гідності одіозного забудовника, щоправда, віддали під суд і навіть за ґратами потримали певний час. Та скінчилося все традиційно тим, що «щуку кинули у річку». Попри суди нині Войцеховський та його люди продовжують заробляти.
Київ, наші дні / Олександр Подласов via Facebook
Нагадаємо, нині по Києву «об’єктів Войцеховського» більше 40. Всі вони мають чималі проблеми та вади. Один з таких об’ектів нині гордо зветься «Мега Сіті». Саме його мешканці перекрили одну з головних магістралей столиці минулої середи. Чому ж так сталося?
Для керування комунальними справами «Мега Сіті» на Харківській було створено підприємство «ДІМ-СЕРВІС 19», кінцевим бенефіціаром якого вказана така собі Валентина Нікуленко. Ця особа також фігурує в якості засновника інших фірм та організації, пов’язаних із Войцеховським. Будучи створеною на противагу ОСББ житлового комплексу, керуюча компанія раз-по-раз провертала хитру оборудку: збирала з мешканців платню за електроенергію і при цьому не перераховувала отримані кошти ДТЕК (справді, як в такій історії могло обійтися без Ахметова?). Коли ж постачальник передбачувано припинив надавати послуги, намалювалися ще й проблеми з водопостачанням, оскільки зупинилися насоси. Тут ще й угоди укладено не на постійній, а на тимчасовій основі через проблеми з введенням об’єкту нерухомості в експлуатацію.
Що робить у складній ситуації поточна влада? Правильно, змінює маршрути громадського транспорту, аби хоч якось вплинути на транспортний колапс на Лівому березі. Однак боротьба із заторами нагадує спробу вилікувати хворий зуб шляхом накладання шматочку солоного сала замість походу до дантиста. Початок глобальної війни з недобросовісними забудовниками з боку КМДА може створити небезпечний прецедент з урахуванням, скажімо, тісної чоловічої дружби між Кличком та одним з конкурентів Войцеховського на ринку нерухомості Максимом Микитасем.
От Київ і перетворюється таким чином на місто вавилонських веж.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Оставьте комментарий