Вілкул подякував
/ flickr
Автор Без Табу пояснює, чому Верховна Рада провалила черговий тест на адекватність, коли не зняла депутатську недоторканість з Олександра Вілкула.
Що далі від скликання до скликання, то менше й менше віриться у нескінченні обіцянки вітчизняних політиків. Окремої уваги в цьому контексті варті слова про неминуче скасування недоторканості народних депутатів. Причому скасування в цілому як явища, а не в якості штрафних санкцій для окремих негідників. Цією темою не спекулюють так активно, як колись це робили це із ймовірним державним статусом російської мови, але подібні маніпуляції давно вже остогиділи.
Раніше народні обранці восьмого скликання хоча б дозволяли правоохоронним органам узятися за розробку колеги з нечистими руками, якщо ГПУ мала бодай якісь підстави для відповідного подання. Іноді процес позбавлення недоторканості перетворювався на шоу, як у випадку із затриманням радикального блазня Мосійчука прямісінько у сесійній залі. Та частіше депутати-зловмисники встигали втекти, подумки красно дякуючи Андрію Портнову, який свого часу переписав КПК в тому числі й під такі екстрені ситуації. А генпрокурору без диплома Юрію Луценку лишалося хіба плечима знизувати та писати пости відчаю у соцмережах.
Та останнім часом у Верховній Раді намітилася геть інша тенденція. Побачивши, як відверто антиукраїнські персонажі на кшталт Вадима Новинського спокійно живуть у статусі «простих смертних», носії мандатів вирішили прохання генпрокурора ігнорувати. Яка, мовляв, різниця, є недоторканість чи нема, коли у силовиків все одно руки закороткі? Голосування по Сергію Дунаєву, втім, завалили і з іншої причини: восьмому скликанню здалося, що зараз створювати прецедент, коли нардепа карають за недостовірність даних у власній декларації. Хтось міг би навіть іронічно зауважити, що нація, яка звикла отримувати зарплатню «у конвертах», до таких ходів ще не дозріла.
Саботаж подання ГПУ на зняття недоторканості з Олександра Вілкула – справа зовсім іншого характеру. І починати її обговорення треба з того, що 245 зареєстрованих на пленарному засіданні нардепів – це, м’яко кажучи, непрофесійно. Хтось спробує виправдатися триденними вихідними, розслабляючись на дорогому курорті, дехто поїхав працювати на округ. Координатори парламентської більшості, яка остаточно перетворилася на «коаліцію Шредінгера», своїм невмінням/небажанням контролювати ситуацію наочно демонструють: злі сили все ще здатні організовуватися краще за нібито добрі.
Інформація до роздумів / Чесно
Однак навіть за наявності трьохсот депутатів необхідна кількість голосів навряд чи набралася б. Подивіться на статистику голосування – найактивніше за притягнення колишнього голови Дніпропетровської ОДА висловилася «Самопоміч», єдина фракція, сфери інтересів якої із «професійним православним» не перетинаються. Усі інші так чи інакше з цією пропозицією були незгодні. Уламки колишньої Партії Регіонів до уваги можна не брати, оскільки їхню реакцію передбачити можна було заздалегідь. Справді цікавим є ставлення їхніх номінальних опонентів.
Річ в тім, що існування Вілкула в якості нібито протестної політичної фігури є дуже вигідною для поточної правлячої еліти. Жодного протесту там насправді нема, адже мова про недолугого агента впливу Кремля. Але саме зараз, в процесі отримання релігійної самостійності та за натяку на «рішучі реформи» президенту та його партії потрібен показовий, контрастний і при цьому майже недієздатний супротивник. Такий аналог боксерської груші навіть гамселити власноруч не треба, він сам буде шкваритися раз-по-раз. А хтось із оточення Порошенка супроводжуватиме кожне падіння в калюжу зауваженням менторським тоном: подивіться, шановні виборці, цих «папєрєдніків» ви приводили до влади до нас, відчуваєте різницю?
Парадоксально, але аналогічно вигідним з огляду на майбутні вибори Вілкул є також для Тимошенко. Він навряд чи балотуватиметься в президенти, оскільки три роки тому феєрично провалився на муніципальному рівні навіть за активної підтримки штабу БПП та особисто Павелка. Але на роль другої копиці сіна для буриданового віслюка-виборця цей типаж годиться ідеально. Частина електорату, яка ментально зависла десь у вісімдесятих, дійсно постане перед непростим вибором, адже і ЮВТ, і стереотипний «єдиний кандидат від проросійських сил» мають схожі аж до дрібниць програми та набори обіцянок. Однак більш виграшним тут виглядатиме не маргінал, який прямим текстом закликатиме до братання з державою-агресором.
Нажаль, прикрі прогнози щодо обраного після перемоги Революції Гідності парламенту вкотре справдилися. Неважливо навіть, чим конкретно завинив нездара і сепаратист – важливо, що кругова порука тепер має всеохоплюючий характер. Позитивних персонажів вже точно не лишилося. Карикатурно безсила ГПУ на чолі з людиною без профільної освіти, номінально проукраїнська більшість з цілковитою готовністю протягнути будь-яке вигідне Адміністрації президента рішення. І нескінченний колообіг колишніх «регіоналів» та інших кадаврів, яких за нормального функціонування нормальної державної системи давно б вже почавило немов тарганів капцями.
Виявляється, фактично у нас можна безкарно і мільйони доларів приховувати від декларування, і власність держави злочинним шляхом виводити до загребущих приватних рук. Щоправда, лише панам з депутатськими мандатами, а не пересічним виборцям, у яких чуби тріщать невпинно.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Оставьте комментарий