Легіон мені ймення
Автор Без Табу пояснює, чому розкольникам з РПЦ в Україні нічого не загрожує – мінімум до наступного року незалежно від того, отримає українська помісна церква Томос чи ні.
Ранок четверга ледь не приніс погану новину для правовірних патріотів: жовтневе засідання Синоду Вселенського патріархату могло завершитися для України нічим. Рішення по Томосу для єдиної української автокефальної помісної церкви нібито мали перенести невідомо на коли. І справді, процес відокремлення від Москви перетворився на шахову партію, в якій білим важливо не лише поставити чорним шах і мат, але й самим зазнати якомога менших втрат. На щастя, паніка виявилася наслідком непорозуміння – тривога була хибною.
Втім, навіть перенесення ухвалення можна було б сприйняти як плюс, адже українські законотворці отримали б додатковий час для вивірення власних ходів без озирання на Константинополь. А розробляти алгоритм протидії «агентам у рясі» необхідно вже зараз. Це чудово усвідомлює патріарх Філарет: перша особа УПЦ Київського патріархату напередодні недвозначно висловився щодо ролі патріархату Московського у війні на Донбасі та окупації Криму. На його думку, без допомоги РПЦ Кремль не мав би настільки всеохоплюючого та згубного впливу в наших краях.
Патріарх Філарет чудово розуміє небезпеку РПЦ
Що ж можна зробити для підвищення ефективності реальної боротьби?
По-перше, переписати деякі положення окремих статей КК України
Філарет недарма згадав, що далеко від зони бойових дій чимало священників МП ведуть неприховану пропаганду цінностей «русского міра» серед своєї пастви. І дуже обурюються, коли їх звинувачують у роботі на ворога. У кримінальному кодексі для подібних випадків ніби й існує стаття 110, один з пунктів якої передбачає позбавлення волі від 5 до 10 років з можливою конфіскацією майна за підбурювання до сепаратизму та розпалювання національної чи релігійної ворожнечі. А за наявності у підбурювача українського громадянства можна і статтю 111 («Державна зрада») пустити в хід.
Однак проблема полягає у відсутності прецедентів покарання представників духовенства РПЦ в Україні за антидержавні дії. В РФ вже зараз здіймають ґвалт щодо недоречного втручання усіх гілок української влади у справи церкви. А що буде тоді, коли якогось носія ряси засудять за агітацію за Путіна та заклики до «побиття бендерівців»? Навряд чи хтось зі стратегічних партнерів України у відповідь зауважить, що Москва не має право звинувачувати когось в утисканні релігійних організацій, оскільки сама давно скрутила «соціалістичне православ’я» у баранячий ріг. А от лякати «київською хунтою» агенти Кремля на Заході почнуть усіх зі звичною активністю.
По-друге, мінімізувати або взагалі скасувати економічні пільги не лише для РПЦ, але й для інших церков
Станом на зараз релігійні організації не сплачують жодної копійки в якості податків на нерухомість та прибуток, мають суттєві знижки на тарифи комунальні тарифи, знижену ставку податку на землю та право на несплату/відшкодування ПДВ. Додайте сюди можливість вести на пільгових умовах торгівлю підакцизними (і не лише) товарами на додачу до неконтрольованого збору «добровільних пожертв», і вийде геть неприємна картина. За великим рахунком, Москві навіть не треба фінансувати підривну діяльність релігійного підрозділу спецслужб РФ, оскільки ця ноша лягла на плечі українських парафіян.
Хтось може зауважити, що скасування усіх зазначених вище поблажок негативно вплине на ті церкви та релігійні течії, що є лояльними до України. Однак цей пакет пільг свого часу запроваджувався всупереч положенням Конституції. У статті 35 основного закону чітко сказано, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Та й простір для різноманітних фінансових махінації ці пом’якшення створюють чималенький. Страждає ж від того бюджет держави.
Чи вистачить президенту політичної волі?
Ось тільки біда в тому, що найближчим часом за переписування законів та редагування принципів оподаткування ніхто не братиметься. Чому? Та тому, що на це не буде політичної волі. Вже не вперше доводиться зазначати, що чималу частку електорату БПП та особисто Петра Порошенка складають саме віряни Московського патріархату. В деяких регіонах за утримання рейтингу правлячої партії на необхідному рівні і взагалі відповідають радикально налаштовані старости приходів МП. Ба більше, сам президент лише нещодавно став схилятися до Київського патріархату, а раніше був пов'язаний із церквою, яку Константинополь тепер вважає неканонічною.
Саме тому вкотре доводиться повторювати, що спробу створити єдину помісну автокефальну православну церкву в Україні не є дешевим передвиборчим ходом. Відчутних політичних дивідендів у вигляді додаткових голосів це точно не принесе, бо більшість прибічників отримання Томосу на весняних виборах все одно підтримають кандидатуру поточного голови держави, а робота із малоросійським за своєю сутністю електоратом і досі є схожою на прогулянку тонкою кригою. Варто лише спробувати висмикнути цю публіку із зони радянського комфорту – і їхні голови миттєво попливуть в напрямку умовного Рабиновича.
При цьому ніхто не здивується, якщо на Банковій все ж схочуть рубанути з плеча та вибити з колії «агентів у рясах». Проте можливо це лише за цілковитої впевненості у власній переможності як на президентських виборах, так і на парламентських. А смикання АП останнім часом дають привід говорити лише про дещо протилежне.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Оставьте комментарий