Сезон охоти розпочато
Автор Без Табу пояснює, чому навести лад на українських дорогах так складно, а також – чому нова система штрафів не зробить українські дороги безпечнішими.
Тема (не)безпеки на українських дорогах лишатиметься неймовірно актуальною протягом тривалого часу. І не лише тому, що впоратися з безладом радянських ще часів за два-три роки неможливо за визначенням. Просто державні структури дуже часто або переоцінюють власні сили та можливості, або недооцінюють нахабність водіїв та несумлінність окремих підрядників. Через це й цілісну картину реальних змін неможливо сформувати. Хоча робити щось таки намагаються.
МВС, наприклад, із неприхованою радістю повідомило про те, що з 8 жовтня 2018 на деяких ділянках трас міжнародного значення працює система вимірювання швидкості TruCam. На словах все виглядає чудово: найбільш небезпечні з точки зору кількості ДТП дороги тепер перебуватимуть під відеонаглядом, пристрої для фіксації порушень встановлені не таємно, а поруч з попереджувальними дорожніми знаками. Певний час поруч із цими точками навіть перебуватимуть поліцейські транспортні засоби із увімкненими синіми маячками, аби інші учасники руху могли поступово звикнути до нових реалій.
Однак в підсумку виявляється, що ця реформа цілком може стати черговою спробою стрибнути вище голови. По-перше, самі копи же зазначили, що система поки працюватиме в тестовому режимі, оскільки її справжня продуктивність досі невідома. По-друге, карта першої черги встановлених пристроїв дозволяє зрозуміти, що влада вбачає основну загрозу не стільки зсередини країни, скільки ззовні. В тому числі й від власників старезних та не дуже іномарок із реєстрацією в країнах Євросоюзу.
І справді, найбільш несвідомі «євробляхери» створюють на дорогах чимало проблем. В разі скоєння ДТП вони в найгіршому для себе випадку кидають стару «іграшку» на місці пригоди, бо простіше придбати собі ще одну, ніж наражатися на штрафні санкції. Відповідно до нових норм, за втечу в будь-якому вигляді винуватцю аварії світить штраф до 3 400 грн, а в крайньому випадку можуть ще й прав позбавити на півроку. Але це верхня межа, нижню встановлено на рівні 255 грн. Втім, навіть максимум на перший раз для пересічного автолюбителя не є не підйомною сумою.
Однак грішити винятково на власників «єврономерів» буде помилкою. У нас і в межах умовного периметру показово карати за неприпустимі порушення ПДР не виходить. Пам’ятаєте Ростислава Храпачевського, який у стані наркотичного сп’яніння тікав у Києві від поліції за кермом позиченого BMW на швидкості 190 км/год? Через відсутність інформації по одному з фігурантів «справи Олійника» могло здатися, що його навіть водійських прав не позбавили через наявність можливості відкупитися. Та нещодавно з’явилася інформація, що за 2,5 роки після резонансної гонитви мажора з Боярки щонайменше одного разу затримували за керування автівкою без документів, але «покарали» в кращих традиціях байки про щуку.
За новими правилами, їзда без документів може обійтися забудькуватому учаснику дорожнього руху у 10 200 гривен, а в разі рецидиву сума штрафу збільшиться в чотири рази. Ті ж, хто був позбавлений прав, але все одно сів за кермо, на перший раз сплатить 20 400. У народі недарма говорять: нема більш обережного водія, ніж той, що забув вдома права. Але в цьому якраз і полягає трагікомічність поточної ситуації – якщо порушник не перевищив швидкість, не розгорнувся через подвійну суцільну чи припаркувався не за правилами, шанс зловити його на серйозніших порушеннях є близьким до нуля.
Та що вже говорити, коли з покараннями за недотримання швидкісного режиму в межах міст досі є складнощі. Штрафи тут теж начебто суттєво зросли, за перевищення швидкості на 50+ км/год замість звичних 510 гривень тепер сплатити доведеться 3 400. Але суворість покарання компенсується неможливістю спіймати порушника за руку у дев’яти випадках з десяти. У багатьох обласних центрах ще з літа почали поступово встановлювати у зонах ризику пристрої для відеоспостереження та фіксації водійських грішків. Однак здебільшого ці дива досі технічного прогресу висять на стовпах мертвим вантажем.
І це не єдина проблема. Деякі небезпечні ділянки трас державного значення, скажімо, є такими через помилки у проектуванні чи будівництві. В якості прикладу можна згадати аварійний розворот біля Віти-Поштової на трасі Київ – Одеса неподалік від повороту на Круглик. Статистика аварій там і раніше була аномальною, але останнім часом після встановлення у «кишені» ліхтаря суттєво поменшало простору для маневру. Місцеві мешканці вимагають негайної реконструкції, однак правильніше було б відмовитися від кількох лівобічних розворотів на користь оновлених транспортних розв’язок. «Міністерство Омеляна» на папері наче й дозріло до таких змін, та щонайменше довгограючий ремонт траси Дніпро – Запоріжжя натякає, що обіцяного можна чекати не три роки і навіть не десять.
В цілому ж напрошуються неоднозначні висновки. Начебто й можна спостерігати певне зрушення в порівнянні з періодом правління Януковича, коли замість реального ремонту інфраструктури існували схеми розпилу і відкату, а відкупитися від прихованого в кущах екіпажу ДАІ можна було готівкою на місці. Але очевидних недоліків все ще вистачає. І вистачатиме надалі.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Оставьте комментарий