Крим – невід'ємна частина України
Автор Без Табу викриває «вісників миру» та пояснює, чому план росіян обміняти Крим на Донбас приречений на провал.
Українські політики чудово вміють торгувати та торгуватися. Через це в тому числі народ їх і недолюблює, регулярно жаліючись на «злочинну владу». Але одна справа – «сидіння на потоках» чи вирішення проблем зацікавлених осіб за серйозну платню, а торгівля державними інтересами та відверте зрадництво – геть інша. Особливо це стосується маніпуляцій щодо спроб зупинити збройну агресію з боку Російської Федерації нібито мирним шляхом.
Днями колишній генерал радянських спецслужб Євген Марчук, якого на відміну від його колишнього шефа Кучми ще не вивели зі складу ТКГ, озвучив заповітне бажання деяких учасників перемовин з московського боку. Вони запропонували зняти з повістки дня кримське питання шляхом обміну окупованого півострова на окуповану частину Донбасу. Точніше, у відповідь на легітимізацію окупації російські окупанти можуть добре подумати і в підсумку піти на якісь поступки. Не факт, що захоплені території на Сході дійсно повернуть.
Українська делегація у Мінську, 2017 рік / Дарка Оліфер via Facebook
Зрозуміло, що нинішня влада на подібний підступ ніколи не зважиться. По-перше, Крим був, є і буде українським згідно нормам Конституції. Цінність цього активу є достатньою для того, щоб навіть Юрій Стець та його міністерство іноді відволікалися від прокрастинації та імітували бурхливу інформаційну кампанію. По-друге, будь-які офіційні кроки назустріч державі-агресору на цьому рівні майже гарантують подальше політичне самогубство. Попиту на злочинні шляхи замирення у вигляді капітуляції в Україні зараз насправді немає, що б там не говорили різноманітні соцопитування та білборди вздовж доріг.
Тим не менш, подібні спроби вже мали місце навіть у виконанні номінальних членів парламентської коаліції. Про депутата від «партії Ляшка» Андрія Артеменка в Україні знали небагато рівно до того моменту, як американські ЗМІ повідомили про його зустріч із екс-радником президента США Майком Флінном. Тим самим, якого після перемоги Трампа довелося дуже швидко прибрати зі штабу через надто очевидні зв’язки із Росією та витівки, за які в Америці легко можна потрапити під суд. І говорили два агенти Кремля, звісно ж, не про погоду чи відпочинок на Багамах, а про план здачі Криму нібито в оренду РФ на сто років.
Нардеп Артеменко (крайнй зліва) та його побратими, 2016 рік / Андрій Артеменко via Facebook
Цілком очевидно, що авторство ідеї належало не безликому нардепу-списочнику, а комусь в Кремлі. Скажімо, куратору мертвонародженого проекту «Новоросія» Владиславу Суркову, який безуспішно намагався втілити в життя чергову забаганку патрона-диктатора. Сам Артеменко заявляв, що кінцевою метою мало стати підписання якогось непевного договору між Трампом та Путіним щодо України. На жаль, не всі знають, що в єдиній існуючій наддержаві президент не має виняткового права ухвалювати доленосні рішення. Тому одне з двох – або побрехеньку для виправдання вигадували поспіхом, або кремлівським горе-стратегам варто поставити двійку за предмет «державний устрій США».
Цікаво, що один з двох учасників зустрічі вийшов сухим з води. І мова не про Флінна, якого зараз трусять не гірше, ніж Манафорта – хоч українські ЗМІ висвітлюють це недостатньо активно, однак процес триває. А народному обранцю від «партії Ляшка» сепаратистські діяння зійшли з рук завдяки наявності канадського громадянства. Так, довелося пожертвувати мандатом і недоторканістю, але не більше. Дякувати тут треба навіть не Портнову та його партнерам з правлення КПК, а діючій владі, яка вчергове розіграла трагіфарс з серії «ну ми ж намагалися, правда».
Пінчук намагався залізти з чорного ходу за допомогою The Wall Street Journal
Не можна не згадати і звернення Віктора Пінчука до світової спільноти зі сторінок одного з американських видань. Людина з Заходу без знання теми могла не відчути тут одного підступу, адже зять Кучми в тих краях сприймається як дивакуватий мільярдер та колекціонер шедеврів мистецтва. Всерйоз розглядати його як невід’ємну частину українського політикуму можуть лише ті, хто робить це не безкоштовно. І тому дехто міг сприйняти пропозицію припинити війну та залишити Крим у володінні РФ за прояв наївного та щирого нерозуміння. Та подальші події разом із включенням до анекдотичного санкційного списку Кремля довели, що олігарх усе чудово розумів.
Так само з розумінням ставляться до проблеми окупації півострова і в США, але з іншого ракурсу. Напередодні Курт Волкер пообіцяв новий пакет жорстких санкцій, які стосуватимуться безпосередніх учасників захоплення українських територій. Під удар потраплять, скажімо, «держслужбовці», відправлені Москвою до Криму та Донбасу задля встановлення порядків тоталітарного режиму після вторгнення. А також кілька санаторіїв, яким, щоправда, через непристойно малу кількість відпочиваючих від праведного американського гніву не стане ані тепліше, ані холодніше. Втім, головним в цій історії є збереження послідовності союзниками України.
Пересічному виборцю напередодні важливого для держави року слід усвідомити, що ніхто нічого не мінятиме. Причому перш за все через технічні складнощі. Яким би не був підсумок майбутніх виборів, скільки б у дев’ятому скликанні Верховної Ради не було персонажів на кшталт Артеменка, але потрібної для внесення змін до конституції кількості голосів гарантовано не набереться. Наші політики, звісно, несамовито люблять торгувати та торгуватися, але цінні території в якості лоту на удаваному аукціоні – це занадто.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Оставьте комментарий