Веселі, брате, часи настали
/ Вікторія Квітка
Автор Без Табу вбачає у скандалі з забороною виступу Святослава Вакарчука повернення до старих часів, переляк місцевої еліти «вітру з Заходу» та передбачає нові загострення ближче до виборів.
Пам’ятаєте минулорічний мрійливо-невдоволений спіч Юрія Андруховича щодо східняків-туристів у Львові та бажання перейменувати місто Ізюм на Родзинку? Тоді дехто закинув шанованому митцю, що він просто намагається зробити із мухи слона, адже проблема ця насправді не є начебто суттєвою. Однак справжні масштаби «різниці між світами» зазвичай демонструють кілька місяців перед виборами. І не важливо, про президентські мова чи про парламентські.
Лівобережні області від перших днів суверенітету політиків із Правобережжя в кращому випадку просто не сприймали всерйоз. В найгіршому ж їх розглядали як правонаступників «бЕндерівців» та «посібників фашистів» стараннями московської пропаганди та місцевої п’ятої колони. Так було на початку дев’яностих, коли В’ячеслав Чорновіл мав певні ілюзії щодо українізації Донбасу, так було і наступного десятиліття під час ризикованого візиту Віктора Ющенка до Донецька. Тиск на діячів з проукраїнською позицією був шаленим, до них цілком могли застосувати силу, однак ворота перед ними не зачиняли.
Святослав Вакарчук та українські реалії:
Трагікомічна історія зі Святославом Вакарчуком та раптово скасованою лекцією для студентів Харківської юридичної академії наочно продемонструвала зміну часів та ракурсів. Комусь ззовні може здаватися,що Геннадій Кернес має під рукою достатню кількість контрольованого електорату, надто за перманентної підтримки з боку близької до Адміністрації президента губернатора Юлії Світличної. Скільки б люди не обурювалися з приводу всеохоплюючої корупції, знищення зелених насаджень, нападів на активістів та вічно аварійних систем водопостачання, але навіть три роки тому вони без зайвих роздумів обрали злочинця-сепаратиста бургомістром вже в першому турі. Однак певний страх у місцевої влади все ж присутній.
Варто розуміти, що політик з фронтмена «Океану Ельзи» виходить, м’яко кажучи, не ідеальний. З парламенту він свого часу чкурнув задовго до закінчення власних повноважень, як і інші зірки шоу-бізнесу на кшталт Руслани чи Злати Огневич. Пояснення відмови від мандату було простим: музикант не звик до такої кількості рутинної роботи і швидко від неї втомився. Через це абсолютна більшість прагматичних виборів до його участі у боротьбі за посаду президента ставиться скептично. Ну гаразд, знайде він чим побити Порошенка та адмінресурс, але що робити, якщо йому на третій день після інаугурації набридне підписувати десятки папірців? Це не Верховна Рада, тут не можна так просто сказати «я втомився, я йду».
Однак у Харкові швидше побоюються не якогось конкретного Вакарчука, а абстрактного поки що «вітру з заходу». Аж до перемоги Революції Гідності зразком для порівняння зовнішньої успішності тут був навіть не Київ, а Білгород, до якого електричкою швидше їхати, ніж до столиці швидкісним експресом. І саме проросійська риторика стабільно тримала на плаву різноманітних Кушнарьових, Добкіних, Кернесів та інших «романтиків з великої дороги». А тут шторм зі львівського напрямку, причому настільки сильний, що «Самопоміч» на муніципальних виборах-2015 заткнула за пояса більшість місцевих осередків проросійських політсил не без підтримки активістів.
Цей потік свіжого повітря здатен скинути з насиджених місць не лише казнокрадів, що прикидаються політиками. Дуже символічною в цьому контексті є персона ректора юракадемії Василя Тація. Посаду цю він отримав відносно замолоду (у 47 років) в часи правління навіть не когось із президентів, а першого секретаря ЦК КПУ Щербицького. Більш ніж три десятиліття він чудово вписувався в систему – принаймні, навіть після перемоги Помаранчевої революції чіпати його не стали. А зараз Тацій цілком може стати мішенню для невдоволених прибічників нових віянь так само, як і один з його покровителів – Кернес.
Це лише один із прикладів консервативної замкненості та регулярного користування «телефонним правом». У сусідніх Дніпрі та Запоріжжі, наприклад, «Демальянсу» три роки тому до останнього заважали банально зареєструватися в якості учасника виборів. Аналогічно складалася і ситуація з виступами політичних фігур, чия позиція не влаштовувала місцеву владу: достатньо згадати, як Коломойський то надавав майданчик для виступів Саакашвілі в рідному місті, то раптово відмовлявся. Подальші події, звісно, дали зрозуміти, що мільярдер швидше був правим, ніж помилився. Однак осад де-не-де таки лишився.
Святослав Вакарчук, до речі, вихід зі скрутного становища знайшов. Його лекція на тему «Верховенство права в Україні» все ж відбудеться 29 жовтня 2018 в одному з виставкових центрів Харкова, на власників якого Кернес, схоже, жодного впливу не має. Чи зможе сказати щось путяще на юридичну тему людина без юридичної освіти – питання інше (так, пане Луценко?), нам вже генпрокурора аналогічного підсунули, про що не варто забувати. Головне, що пережитки минулого при владі показово купилися в кращих традиціях примовки про налякану ґаву, що боїться першого-ліпшого куща.
Інтрига ж полягає в іншому: як поводитимуться локальні князьки після офіційного старту передвиборчої програми, коли будь-яка перепона агітації за незручних їм кандидатів може вважатися порушенням виборчого законодавства? Тут вже ані ручними ректорами, ані раптово захворілими прокурорами сорому не прикрити.
З повагою,
Гриць Якович Вареник, літературознавець
Оставьте комментарий